Жорстка цензура була невід’ємною частиною життя в СРСР і культурної сфери вона стосувалася насамперед.
Радянські громадяни не могли собі дозволити відкрито слухати іноземну музику, а також захоплюватися творчістю музикантів, чия позиція йшла врозріз із загальноприйнятим політичним статутом. Ми розповідаємо, як цензура впливала на музику і які композиції були заборонені в різні періоди радянської епохи.
Музична цензура в епоху Сталіна (30-50-і роки)
Масштабна машина цензури запустилася з часів правління Йосипа Сталіна в 30-х роках – тоді почалася тотальна війна з “інакомислячими”. За ініціативи Сталіна знищувалися всі ті, хто, на його погляд, не вписувався в рамки “радянської творчої людини”.
Період правління Сталіна – це період масових репресій проти творчих людей. З усіх музичних стилів особливої гонитви зазнав джаз. Ситуація змінилася після закінчення війни, коли ясно стало, що з’явився сильний суперник у Радянського Союзу – це Сполучені Штати Америки. Відтоді всі віяння західної культури сприймалися як ворожі.
Тоді владою позитивно оцінювалася тільки та музика, яка прославляла самого Сталіна і партію. Якщо про вождя немає ні слова – у найближчу ніч за автором приїжджала чорна машина і везла в невідомому напрямку.
У 1936 році знаний російський композитор Дмитро Шостакович дозволив собі розкритикувати оперу “Тихий Дон”, проте цей твір припав до смаку вождю. Його звинуватили в “антинародності”, через очевидне протиріччя зі смаками диктатора Шостакович на багато років був забутий – його твори були заборонені по всій країні. Сумна доля спіткала й друга Шостаковича – Всеволода Мейєрхольда – той був розстріляний у тюремному коридорі. Вважалося, що всі старання цензури були спрямовані на пошук прихованих ворогів народу.
Заборони Хрущова (50-60 роки)
У повоєнні роки цензори активно взялися за критику зарубіжних виконавців і мотивів, адже вони разюче відрізнялися від того, що виконували в СРСР. Радянська молодь танцювала на таємних квартирних вечірках під запальні ритми рок-н-ролу Елвіса Преслі. Не пройшла повз Союз і “бітломанія” – британський гурт The Beatles користувався величезною популярністю серед радянської молоді і впливав не тільки на музичний смак, а й на моду та інші сфери культурного життя.
Опісля в моду увійшов твіст. У всьому світі його танцювали відкрито і вільно, і тільки в СРСР це робилося на таємних вечірках. На одному з політзасідань Микита Хрущов обурювався тим, що непристойно під час танцю так виляти частинами тіла. Отже і танці, і музика у стилі твіст були в СРСР під суворою забороною, бо не подобалися особисто вождю. Те саме стосувалося такого стилю, як реггі.
Епоха Брежнєва (70-80-і роки)
Період правління Леоніда Брежнєва називається в народі “епохою застою”. Незважаючи на залізну завісу, західна музика все одно проникала в Радянський Союз, та цензори досить терпляче до неї ставилися. На танцмайданчиках часто можна було почути італійську естраду або гурт АВВА. Зарубіжна естрадна музика не піддавалася ретельній перевірці.
Чого не можна було сказати про рок-гурти. В СРСР жорстко критикували рок-музикантів і їх поведінку на сцені, чим іще більше розпалювали інтерес радянських громадян до нового і незвичайного для них стилю. Під заборону потрапляли найпопулярніші за межами СРСР у той час рок-колективи: Depeche Mode, Scorpions, Kiss, The Rolling Stones, Deep Purple та інші.
Вітчизняні рок-виконавці та барди також піддавалися гонінням у Союзі. Наприклад, Булат Окуджава змушений був замовкнути на тривалий час через те, що в його піснях простежувався прихований сенс про “гнилий політичний устрій країни”. Володимир Висоцький за його пісні неодноразово був покараний владою. Переслідування випали на долю таких гуртів, як “Машина часу”, “Акваріум”, “Наутіліус”, “Кіно” і т.д.
Дивіться також відео про заборону музики в СРСР:
Джерело: Обозреватель
